СКАСУВАННЯ СУДОВОГО НАКАЗУ
За загальним правилом, суд не має права скасовувати свої рішення — він може лише приводити їх у відповідність до вимог щодо точності, ясності роз’яснення рішення, виправлення арифметичних помилок і описок та повноти (додаткове рішення). Із цього правила є й винятки. Так, відповідно до ЦПК України суд може скасувати судовий наказ.
Ініціатором процедури скасування судового наказу може бути тільки боржник. Відповідно до ст. 105 ЦПК України боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Відповідно до ст. 105-1 ЦПК України заява про скасування судового наказу реєструється у день її надходження до суду в порядку, встановленому частиною третьою статті 11-1 ЦПК України, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 105 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
При цьому, керуючись положенням статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, при вирішенні питання щодо поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу, слід застосовувати прецендетну практику Європейського суду з прав людини, згідно якої, в рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" суд зазначив, що, правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Внесення змін до процедури скасування судового наказу фактично змінило статус наказного провадження, перетворивши його з альтернативної форми судового захисту на обов’язкову. Згідно ст. 105 ЦПК України у заяві про скасування судового наказу, боржник має зазначити: найменування суду, в який подається заява; ім'я (найменування) стягувача та боржника, а також ім'я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; наказ, що оспорюється; посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача; посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача; перелік документів, що додаються до заяви. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви.
Зважаючи на ці вимоги, необхідно вказати, що поширена до цього практика подання заяв про скасування судового наказу без вказівки на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача, не відповідає чинному законодавству, оскільки їх відсутність є підставою для застосування ч. 6 ст. 105 ЦПК України. Крім того, це унеможливлює «автоматичне» скасування наказу в силу тільки самого факту подання заяви про скасування судового наказу, що мало місце раніше.
Так, дійсно, згідно аналізу даних судової статистики за 2012 рік щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у 2012 році у порівнянні з 2011 роком зменшилась кількість заяв про скасування судового наказу, загальна кількість справ щодо розгляду заяв про скасування судового наказу становила майже 31 тис., що на 20,3 % менше порівняно з аналогічним періодом 2011 року. Загальна кількість. скасованих наказів майже 25 тис. або 7,6 % всіх виданих судових наказів.
З першого погляду відмова від «автоматичного» скасування наказу в силу тільки самого факту подання заяви має позитивні риси, оскільки надає рис визначеності процесуальним правовідносинам. Однак, разом з тим, загальна передумова для видачі судового наказу щодо відсутності безспірності у наявності права заявника та кореспондуючого обов’язку боржника, що втілено у процесуальному законодавстві як «спір про право» не розповсюджує свою дію на стадії розгляду заяви про скасування судового наказу, а діє виключно на стадії відкриття наказного провадження. Так, суд може відмовити у скасуванні судового наказу, за умови недостатньої обґрунтованості заявником своїх заперечень які хоч й підтверджують відсутність безспірності його обов’язку виконати вимогу заявника, але не є достатніми для відмови в задоволенні аналогічних вимог, пред’явлених в позовному провадженні. Таким чином, зазначені зміни не узгоджуються з суттю наказного провадження.
Слід зазначити, що сутті наказного провадження відповідала б така правова позиція, згідно якої, суд в процесі розгляду заяви про скасування судового наказу не повинен був вирішувати спір про право, а лише встановлював би наявність чи відсутність безспірності вимог заявника. Зазначена позиція узгоджується з положенням п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23.12.2011 року: враховуючи суть наказного (спрощеного) провадження, при розгляді заяви про скасування судового наказу не передбачено вирішення процесуальних питань про забезпечення доказів, призначення експертизи, зупинення провадження, закриття провадження у справі тощо.
Очевидно, якщо судді при розгляді заяв про скасування судового наказу почнуть витребувати за клопотанням сторін докази, викликати свідків та вчиняти інші процесуальні дії направлені на збір доказового матеріалу за межами судового засідання, то наказне судочинство з спрощеного перетвориться у звичайне позовне, але з обмеженими можливостями для самих сторін.
Таким чином, враховуючи відсутність у боржника можливості довести свої заперечення належним чином, в тому числі й за допомогою судових процедур притаманних позовному провадженню, необхідно вважати достатнім зазначення обставин, які свідчать про повну чи часткову необґрунтованість вимог стягувача для скасування судового наказу.
У разі залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення, так і в разі скасування судового наказу, суд постановляє ухвалу, у випадку скасування судового наказу роз'яснює, що стягувач має право на розгляд заявлених вимог у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.
Ураховуючи, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, може бути оскаржені в апеляційному порядку за правилами оскарження рішення суду.
Розгляд такої скарги відбувається за звичайними правилами, які передбачені для провадження у суді апеляційної інстанції. Процесуальний статус сторін під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про скасування судового наказу чи про відмову в його скасуванні аналогічний процесуальному статусу сторін позовного провадження.
Таким чином, процедура скасування судового наказу фактично має для боржника дворівневу структуру, що забезпечує боржникові право на судовий захист та узгоджується з загальними засадами цивільного законодавства.
Суддя Джанкойського міськрайонного суду
Автономної Республіки Крим Тарасов А.В.
_03_03.png)
